| Головна » Статті » Мої статті |
Ставицький О.О. доктор психологічних наук, професор кафедри психології Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка Степана Дем’янчука
ВІКОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПСИХОЛОГІЇ КОМПЛЕКСУ ГАНДИКАПУ
Стаття присвячена психологічному аналізу вікових особливостей у встановленні комплексу гандикапу у людей з особливими потребами. У статті уточнюється поняття «гандикапізм», як суспільне явище, що актуалізується за рахунок негативних уявлень про неповносправних та розкривається категорія «комплекс гандикапу». Представлені результати емпіричного дослідження проявів комплексу гандикапу, отримані за авторським опитником, який пройшов стандартизацію та апробацію. При визначенні особливостей прояву комплексу гандикапу в осіб різного віку встановлено, що він проявляється більшою мірою у молодих людей та осіб похилого віку, в яких вираженими є депресивні стани з приводу наявності інвалідизуючого дефекту, підвищена тривожність та страх майбутнього, в той час, як у респондентів середнього віку ці показники виражені значно менше.
Ключові слова: соціум, інвалідизований, комплекс гандикапу, страх, відраза, депресія,тривога, самоізоляція, відраза до себе, неприйняття себе.
Статья посвящена психологическому анализу возрастных особенностей в становлении комплекса гандикапа у людей с ограниченными возможностями. В статье уточняется понятие «гандикапизм», как общественное явление, которое актуализируется за счет негативных представлений об инвалидах и раскрывается категория «комплекс гандикапа». Представлены результаты эмпирического исследования проявлений комплекса гандикапа, полученные по авторскому опроснику, который прошел стандартизацию и апробацию. При определении особенностей проявления комплекса гандикапа у лиц разного возраста установлено, что он проявляется в большей степени у молодых и пожилых людей, у которых выраженными являются депрессивные состояния по поводу наличия инвалидизирующего дефекта, повышенная тревожность и страх будущего, в то время, как у респондентов среднего возраста эти показатели выражены значительно меньше.
Ключевые слова: социум, инвалидизированные, комплекс гандикапа, страх, отвращение, депрессия, тревога, самоизоляция, отвращение к себе, неприятие себя.
The article is dedicated to the psychological analysis of age-old features to establish complex of handicap for people with the special necessities. A concept "handicap" is specified in the article, as the public phenomenon that actualized due to negative ideas about disabled people and revealed the category of "complex handicap" The presented results of empiric research displays complex Handicap received by the author respondent that passed standardization and approbation. At determination of features display of handicap complex it is different age set for persons, that he shows up in a greater degree for young people and persons years old, in that expressed are depressions concerning the presence of disabled defect, increase anxiety and fear of the future, while at the respondents of middle age these indexes are expressed far fewer.
Key words: society, disabled, complex of handicap, fear, disgust, depression, alarm, self-isolation, disgust for itself, non-acceptance of itself.
Постановка наукової проблеми та її значення. Щороку кількість інвалідизованих в Україні зростає. Станом на 1 січня 2014 року в нашій державі 2,8 млн. осіб мають інвалідність, це складає 6,1 % від загальної чисельності населення [1]. Це було ще рік тому, а сьогодні збільшення інвалідизованих в Україні стрімко зростає у зв’язку із військовими діями: крім фізичного каліцтва, понад 80 % учасників АТО отримують посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Зростання чисельності неповносправної частини населення стає проблемою державного рівня. За критерієм «інвалід – здоровий» суспільство розділилось на дві великі групи. Характер відносин між ними є доволі складним та неоднозначним: з однієї сторони наявність фізичної вади викликає у більшої частини населення співпереживання, повагу за мужність, самопожертву, з іншої – інвалідизуючий тілесний недолік супроводжується появою ПТСР і, відповідно, психічний розлад «відштовхує», створює психологічний бар’єр між інвалідизованою та здоровою частинами соціуму. Серед багатьох явищ, які фіксують дискримінацію, наявність упереджень та деструктивних установок, особливо небезпечним є гандикапізм, який характеризується негативним ставленням до інвалідизованих людей. У психологічній науці чимало уваги приділялось питанню інвалідності (Л.С. Виготський, О.Р. Лурія, Л.Й. Вассерман, Т. Парсонс, В.В. Радаєв, О.І. Шкаратан, О.Р. Ярська-Смірнова та ін.), росту інвалідизації населення, дослідженню соціально-економічних причин, механізмів та факторів, які детермінують цю проблему. Водночас психологія гандикапізму у вітчизняній науковій традиції залишається не розробленою ні в теоретичній, ні в практичній, прикладній площині. Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Д.Л. Ветліб [2] у «Енциклопедії психології» (Р. Корсіні (Raymond Corsini) та А. Ауэрбах (А. Auerbach)) поняття «гандикапізм» тлумачить як забобони стосовно осіб з відхиленнями від норми, тобто воно стає різновидом расових і гендерних стереотипів, що існують у суспільстві як у відкритих, індивідуальних й інституціональних, так й у прихованих, латентних формах. Погоджуємось із цією думкою та «гандикапізм», трактуємо як суспільне явище, що актуалізується за рахунок негативних уявлень про неповносправних. Такі погляди містяться в суспільній свідомості та виявляються на несвідомому рівні як колективне підсвідоме (архаїчні стереотипи), які функціонують за рахунок архетипів [3]. Мета та завдання статті полягають у з’ясуванні психологічних особливостей у перебігу комплексу гандикапу в неповносправних різного віку, що, в подальшому, дозволить диференційовано підійти до питання попередження та корекції виникнення цього комплексу. Методи та методики. З метою емпіричного вивчення рівня сформованості комплексу гандикапу в інвалідизованої частини населення, ми створили, стандартизували та апробували опитник [4]. Методика дозволяє визначити, які особливості перебігу комплексу гандикапу характерні інвалідизованим різних вікових груп. Аналізу піддали показники за 7 шкалами у розрізі трьох рівнів: високий, середній, низький. Дослідження проводили у п’яти областях України з 2008 по 2010 роки. Вибірка відповідала всім вимогам для визнання її репрезентативною. Чисельність її склала 1200 осіб. Всіх респондентів ми розподілили на три вікові категорії: 18 – 29 років, 30 – 59 років та 60 і більше років. Віковий розподіл обумовлений загальновизнаними (Блонський П.П., Виготський Л.С., Ельконін Д.Б., Еріксон Е., Колберг Л., Костюк Г.С., Петровський А.В. та багато інших) спільними соціально-психологічними характеристиками таких вікових груп: молоді люди, люди середнього та старшого (похилого) віку. Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Представлення результатів розпочнемо з аналізу високого рівня показників психологічних особливостей прояву комплексу гандикапу в інвалідизованих людей (див рис. 1).
Рис. 1. Прояв високого рівня комплексу гандикапу в інвалідизованих (%)
За шкалою «Зніяковілість» високі показники спостерігаються у 45,4 % молодих людей та 35,3 % людей похилого віку. Такі респонденти почувають себе невпевнено, відчувають дискомфорт та тривогу через наявність інвалідизуючого дефекту, сприймають себе неадекватно, вважаючи гіршими за здорових людей. Серед осіб середнього віку виявлено менше людей (20,6 %), яким притаманна невпевненість при взаємодії із соціумом. Результати за шкалою «Депресія», що вказують на її високий рівень переважають у респондентів похилого віку (17,5 %), які підвладні впливу негативних емоцій, часто переживають фрустрацію та страждають від депресивних станів. Вони вважають, що попереду їх не чекає нічого хорошого, з песимізмом дивляться в майбутнє, бачать там тільки біль та страждання. Дещо нижчі показники (12,4 %) спостерігаються в молоді. Такі респонденти сприймають себе як неповноцінних людей, не здатних до самореалізації. Вони вважають, що не зможуть бути щасливими, вибудувати своє життя так, як би їм хотілося через наявність вади, тому часто впадають в депресію, страждають від переважання астенічних емоцій. Ще нижчий показник (8,5 %) притаманний особам середнього віку, які страждають від того, що не бачать шляхів для самореалізації, обмежені впливом функціонального дефекту, не знають, як підвищити рівень свого життя. За шкалою «Тривога» високий рівень переважає у пенсіонерів (46,5 %) та молоді (44,2 %). Такі досліджувані почувають себе невпевнено при взаємодії з оточуючими, сприймають себе як неповноцінну особистість, очікують неприйняття та негативного ставлення з боку соціуму. Високі показники в меншій мірі виражені в осіб середнього віку (26,7 %), яким властива невпевненість в собі, переживання щодо своєї відторгнутості, нездатності влитися в соціум, бути включеним у групові види діяльності. Показники за шкалою «Страх», що вказують на її високий рівень проявляються більшою мірою в молоді (21,4 %). Вони страждають від нав’язливого страху взаємодії зі здоровим суспільством, бояться бути неприйнятими, відторгнутими. Занепокоєння в них викликає очікування насмішок з боку здорових людей, підкреслення неповноцінності оптанта. Практично не відрізняється від попереднього показник оптантів похилого віку (18,3 %). Такі досліджувані відчувають страх перед майбутнім, боязнь бути тягарем для близьких людей. Дещо нижчий показник (12,6 %) спостерігається в оптантів середнього віку, де страх викликають думки про майбутнє, можливість розвитку хвороби, цілковите позбавлення працездатності. За шкалою «Відраза до себе» високий рівень проявляється у 14,6 % молоді. Оптанти демонструють неприйняття себе, відсутність самоповаги, нездатність побачити свої позитивні риси та можливості для самореалізації. Серед респондентів похилого віку виявлено 11,2 % осіб яким властиве негативне самоставлення. Вони акцентують увагу лише на власних недоліках та слабких сторонах, знаходяться в пригніченому стані та не здатні адекватно оцінити власну особистість. Ще нижчий показник (6,3 %), отриманий у досліджуваних середнього віку, які демонструють низьку самоповагу, нездатність побачити свої позитивні риси. Показники за шкалою «Неприйняття себе», які вказують на її високий рівень є більш вираженими у молодих людей (28,6 %) та осіб похилого віку (22,3 %). Їм властива низька самооцінка, схильність недооцінювати власні переваги та позитивні риси, неадекватне самоставлення. Дещо нижчий показник (12,5 %) спостерігається у респондентів середнього віку, які демонструють недостатній рівень самоповаги та аутосимпатії, зосереджені на власних недоліках. Результати, отримані за шкалою «Самоізоляція», які вказують на її високий рівень притаманні 16,4 % пенсіонерам, яким властива схильність обмежувати свої контакти, замикатися в собі. Вони не хочуть спілкуватися з широким колом осіб, оскільки страждають від заниженої самооцінки та відчуття неповноцінності. Серед молодих людей виявлено 11,2 % досліджуваних, які прагнуть до самоізоляції та самотності тому, що бояться бути неприйнятими в здоровому соціумі, остерігаються насмішок та зневаги з боку оточуючих. Дещо нижчий показник (7,7 %) отриманий в осіб середнього віку, які прагнуть усамітнення, оскільки вважають, що для них немає такої сфери, в якій вони змогли б себе проявити та самореалізуватися. Подальший аналіз результатів дослідження продовжимо характеристикою середнього рівня прояву психологічних особливостей комплексу гандикапу в інвалідизованих людей (див рис. 2).
Рис. 2. Прояв середнього рівня комплексу гандикапу в інвалідизованих (%)
Показники середнього рівня прояву властиві інвалідизованим людям практично за всіма шкалами (від 37,7 % за шкалою «Тривога» до 65,7 % за шкалою «Відраза до себе»). Відсоткові покажчики досить суттєві, тому вважати їх нормою не можна. Тобто, всім неповносправним властиві психологічні характеристики, які співзвучні з назвами відповідних діагностичних шкал. Відповідно, практично всім особам з особливими потребами властива поведінка з ознаками комплексу гандикапу, але не постійно, не завжди. У таких інвалідизованих комплекс гандикапу знаходиться у латентному стані, він ніби «дрімає». Та стан спокою, дрімоти у проявах комплексу зникає, коли він «запускається» дією певних зовнішніх або внутрішніх факторів, до яких можна віднести:
Слід зазначити, що у показниках всіх вікових груп: по-перше, домінують дані середнього рівня прояву комплексу гандикапу; по-друге, статистично значимих відмінностей цих показників у розрізі шкали не виявлено. Тому детально аналізувати ці показники за всіма шкалами не має сенсу. Подальший аналіз результатів дослідження продовжимо характеристикою низького рівня прояву психологічних особливостей комплексу гандикапу в інвалідизованих людей (див рис. 3).
Рис. 3. Прояв низького рівня комплексу гандикапу в інвалідизованих (%)
За шкалою «Зніяковілість» низький рівень виявляється у 30,7 % респондентів середнього віку, які комфортно почуваються при взаємодії з оточуючими, не відчувають тривоги та неспокою. Виявлено 23,6 % опитуваних похилого віку, які також не відчувають занепокоєності та невпевненості при спілкуванні зі здоровими людьми. 15,3 % молодих людей демонструють низький рівень зніяковілості, оскільки не звертають особливої уваги на наявність інвалідизуючого дефекту, вважають себе нічим не гіршими за здорових людей, не комплексують з приводу вади сприймаючи її як свою індивідуальну рису. Низький рівень за шкалою «Депресія» властивий 42,3 % особам середнього віку, які не страждають від депресивних станів, змогли адаптуватися до умов життя змінених наявністю інвалідизуючого дефекту, зберегли при цьому самоповагу та позитивне самоставлення. Дещо нижчий показник спостерігається у молоді (36,8%). Такі респонденти вважають, що зможуть досягнути в житті всього того, що і здорова людина, переконані в тому, що фізичний дефект не є важливою перешкодою на шляху до влаштування свого життя. Ще нижчий показник (27,7 %) притаманний оптантам похилого віку, які сприймають фізичну ваду як даність, не акцентують на ній увагу та намагаються і надалі жити повним життям. За шкалою «Тривога» низький рівень переважає в осіб середнього віку (29,7 %), які не страждають від підвищеної тривожності, комфортно почувають себе при взаємодії з оточуючими, не звертають особливої уваги на наявність вади та прагнуть наблизити спосіб свого життя до життя здорових людей. Серед молоді виявлено 17,3 % осіб яким властивий низький рівень тривожності та відсутність негативних переживань з приводу інвалідизуючого дефекту. В таких оптантів не виникає труднощів при встановленні контактів, відсутні комунікативні бар’єри. Ще нижчий показник (15,8 %) властивий респондентам похилого віку, які адекватно сприймають себе, не відчувають зайвих хвилювань через наявність вади. Низький рівень за шкалою «Страх» притаманний 42,2 % особам середнього віку, які не відчувають страху та тривоги з приводу своєї відторгненості, не бояться бути неприйнятими в суспільстві, з оптимізмом дивляться в майбутнє. Нижчі показники властиві респондентам похилого віку (29,5 %) та молодим людям (26,3 %), які не відчувають занепокоєння при спілкуванні з оточуючими, без остраху оцінюють своє положення в соціумі та перспективи самореалізації. За шкалою «Відраза до себе» низький рівень переважає у респондентів середнього віку (31,2 %), яким притаманне позитивне самоставлення, здатність виділяти в собі значну кількість позитивних характеристик, акцентуючи увагу на власних перевагах. Серед осіб похилого віку виявлено 25,3 % оптантів, яким притаманна задоволеність собою, висока самооцінка. Вони не звертають увагу на інвалідизуючий дефект та не дозволяють йому вплинути на власну самоповагу. Ще нижчий показник (19,7 %) характерний молоді. Такі досліджувані орієнтуються на свої сильні сторони, вірять в себе, свої здібності та можливості. Низький рівень за шкалою «Неприйняття себе» спостерігається у 47,3% осіб середнього віку, які демонструють високий ступінь прийняття себе, їм притаманна адекватна самооцінка, здатність до виділення у власній особистості багатьох сильних сторін та переваг. Дещо нижчий показник (34,4%) проявляється в оптантів похилого віку, яким властива висока самооцінка та достатній рівень аутосимпатії. Ще нижчий показник (29,7%) притаманний молодим людям, які позитивно ставляться до себе, акцентують увагу на своїх позитивних рисах, вірять у власні можливості. Низький рівень за шкалою «Самоізоляція» спостерігається у 39,3 % осіб середнього віку, які мають широке коло спілкування, не страждають від самотності та не прагнуть ізолюватися від оточуючих. Дещо нижчий показник (31,6 %) притаманний молодим людям, які змогли адаптуватися до умов життя зумовлених наявністю інвалідизуючого дефекту, демонструють достатню соціалізованість та високу потребу в спілкуванні, яка є реалізованою. У 25,3 % людей похилого віку теж спостерігається висока здатність до встановлення контактів з оточуючими, підтримки стосунків як зі здоровими людьми, так і з іншими інвалідизованими. Висновки і перспективи подальших досліджень. При визначенні особливостей прояву комплексу гандикапу в осіб різного віку встановлено, що він проявляється більшою мірою у молодих людей та осіб похилого віку, в яких вираженими є депресивні стани з приводу наявності інвалідизуючого дефекту, підвищена тривожність та страх майбутнього, в той час, як у респондентів середнього віку ці показники виражені значно менше. Перспективи подальших розвідок цього питання ми вбачаємо у дослідженні статевих, освітніх та інших аспектів у проявах комплексу гандикапу.
Література
| |
| Переглядів: 560 | |
| Всього коментарів: 0 | |