Постановка проблеми. В одному соціальному та правовому просторах взаємодіють люди, які мають різний стан здоров’я: від абсолютно здорових, відносно здорових до людей, що мають функціональні порушення. В Україні кожна десята людина має статус інваліда й тенденція щодо росту цього показника – невтішна, враховуючи політичні, економічні, військові та соціальні реалії. Ігнорувати наявну соціально-психологічну взаємодію членів суспільства з інвалідизованою його частиною стає неможливо. В межах досліджуваної нами проблеми – психологія проявів гандикапізму [1], ми розглянули психологічний аспект такої взаємодії.

Р. Корсіні (R Corsini) та А. Ауэрбах (А. Auerbach) поняття „гандикапізм” тлумачать як забобони стосовно осіб з певними відхиленнями від норми, тобто воно стає, таким чином, різновидом расових і гендерних стереотипів, що існують у нашому суспільстві як у відкритих, індивідуальних й інституційних, так й у прихованих, латентних формах [2].З точки зору суспільних (групових) проявів гандикапізму, ми погоджуємось із таким трактування цього поняття як соціальної установки, певних хибних поглядів щодо людей з особливими потребами.

Гандикапізм як соціальне явище має свою реалізацію в двох площинах: по-перше, власне ставлення інвалідизованого до себе, яке формується через призму особистісних і соціальних установок – комплекс гандикапу – індивідуальне, внутрішнє прийняття себе людиною з особливими потребами, деформований образ „Я” під впливом функціональних обмежень особистості; по-друге, поведінковий прояв гандикапізму в людей стосовно неповносправних – гандикапність – це індивідуально-психологічна властивість, яка виявляється в поведінці, емоційних станах та експресивних реакціях щодо людей з вадами фізичного або психічного розвитку. Тобто, з огляду на індивідуальний прояв соціальної установки гандикапізму, гандикапність – це риса характеру [1, с. 34].

Враховуючи це метою статті є висвітлення результатів емпіричного дослідження проявів гандикапізму в різних за статусом населених пунктах: село, СМТ, міста обласного підпорядкування та обласні центри.

Виклад основного матеріалу. Дослідження проводилось впродовж 2010 – 2014 років у шести областях України шляхом анонімного опитування за методикою дослідження комплексу гандикапу, яка була перевірена на валідність, надійність та репрезентативність. Загальна кількість опитаних становить 680 осіб різного віку, статі та професії.

Узагальнені результати емпіричного дослідження представлені у таблиці 1.

При порівнянні показників за шкалою «Гнів», що вказують на високий її рівень помітно, що переважають дані в жителів обласного центру (17,6 %) та міст обласного підпорядкування (13,3 %). Такі респонденти відчувають з боку оточуючих агресивне ставлення та прояви ворожості, часто оцінюють соціум як середовище, де їх не приймають.

Середній рівень свідчить про те, що оптанти переконані в тому, що здорові люди можуть проявляти до них гнів та ворожість й намагаються уникати ситуацій, що могли б спровокувати вираження гніву.

Низький рівень властивий в більшій мірі респондентам, що проживають в селах (34,2 %) та селищах міського типу (29,4 %), які не очікують від оточуючих проявів агресії та сприймають соціум як середовище сприятливе для їх розвитку та самореалізації.

За шкалою «Депресія» не було виявлено статистично значущих відмінностей в показниках оптантів. Високий рівень притаманний незначній частині респондентів, які вважають, що контакти з ними здатні викликати в здорових людей стан депресії, призвести до погіршення психічного стану та значного зниження емоційного фону.

Середній рівень властивий більшості обстежуваних, які переконані в тому, що спілкування з ними в незначній мірі здатне викликати стан пригнічення та тривоги в оточуючих, призводить до появи у них апатії та астенічних емоцій.

Низький рівень спостерігається в досліджуваних, що сприймають ситуацію як нейтральну та вважають, що взаємодія з ними не здатна змінити настрій та емоційний стан оточуючих.

Таблиця 1

Відмінності ставлення до інвалідів в залежності від місця проживання респондентів за методикою дослідження відчуття інвалідом проявів гандикапізму (%)

Де: 1 – обласний центр; 2 – місто обласного підпорядкування; 3 – СМТ, 4 – село; 1 – шкала «Гнів»; 2 – шкала «Депресія»; 3 – шкала «Відраза»; 4 – шкала «Презирство»; 5 – шкала «Страх»; 6 – шкала «Ворожість»; 7 – шкала «Тривога»; 8 – шкала «Егоїзм», 9 – шкала «Прагнення до домінування»; 10 – шкала «Антипатія»; 11 – шкала «Інтолерантність»; 12 – шкала «Упередження»; 13 – шкала «Нерозвинена емпатія».

За шкалою «Відраза» високий рівень більш виражений в мешканців обласних центрів (23,7 %) та міст обласного підпорядкування (19,6 %), які сприймають ставлення оточуючих як вороже та переконані в тому, що здорові люди відчувають до них огиду через наявність фізичного дефекту. Інвалідизований оцінюється за іншими критеріями у порівнянні зі здоровими людьми та відноситься до категорії «чужих» – людей, що мають суттєві відмінності від переважної більшості.

Середній рівень проявляється в значної частини респондентів, які вважають, що оточуючі можуть відчувати до них відразу, однак це не впливає на мотивацію неповносправного до спілкування зі здоровими людьми, не знижує їхню соціальну активність.

Низький рівень притаманний 29,6 % мешканців сіл та 26,7 % жителів селищ міського типу. Такі досліджувані не відчувають проявів відрази з боку оточуючих, комфортно почувають себе в соціумі та не очікують його неприйняття.

Показники за шкалою «Презирство», що вказують на її високий рівень притаманні в більшій мірі мешканцям обласного центру (20,7 %) та міст обласного підпорядкування (17,3 %). Такі оптанти страждають від дискримінації та інтолерантного ставлення оточуючих, які сприймають їх як неповноцінних людей, яких не потрібно розглядати як рівних собі.

Середній рівень властивий значній частині оптантів, які готові до проявів неприйняття та неповаги з боку здорових людей, не очікують від них розуміння й ставлення до себе як до повноцінної особистості.

Низький рівень виражений у жителів сіл (33,3 %) та селищ міського типу (28,4 %). Вони схильні сприймати соціум як доброзичливе середовище, готове прийняти та зрозуміти інвалідизованого. Прояви презирства з боку здорових людей оптантом не очікуються.

За шкалою «Страх» не було виявлено статистично значущих відмінностей в залежності від місця проживання респондента. Високий рівень притаманний незначній частині досліджуваних, які вважають, що оточуючі відчувають при взаємодії з ними страх та тривогу, оскільки відчувають себе на місці інваліда.

Середній рівень властивий респондентам, які вважають, що оточуючі в певних ситуаціях взаємодії з ними схильні до актуалізації страхів, пов’язаних з можливістю власної інвалідизації.

Низький рівень притаманний досліджуваним, які не вважають, що спілкування з ними здатне призвести до зміни психічного стану оточуючих, знизити їх настрій чи підвищити тривогу.

Високі показники за шкалою «Ворожість» переважають у жителів обласного центру (24,7 %) та міст обласного підпорядкування (20,3 %), які відчувають неприйняття з боку оточуючих, агресивне ставлення до себе.

Середній рівень спостерігається в значної частини оптантів, які очікують проявів ворожості з боку здорових людей, оскільки вважають, що вони оцінюють їх неадекватно та схильні до відмежування від інвалідів, створюючи психологічні бар’єри при взаємодії з ними.

Низький рівень в більшій мірі проявляється у мешканців сіл (19,3 %) та селищ міського типу (16,4 %). Вони сприймають соціальне оточення як сприятливе для самореалізації та адаптації, очікують від суспільства підтримки та розуміння.

Аналіз даних за шкалою «Тривога», що вказують на її високий рівень виражені в більшій мірі у жителів сіл (16,6 %) та селищ міського типу (13,4 %), які відчувають при взаємодії з оточуючими їх тривогу та занепокоєння.

Середній рівень властивий більшості оптантів, які вважають, що взаємодія з ними здатна призвести до підвищення тривожності особистості в окремих ситуаціях при наявності відповідних передумов.

Низький рівень переважає в осіб, що проживають у обласних центрах (28,3 %) та містах обласного підпорядкування (24,6 %), які вважають, що здорові люди не схильні до підвищення тривожності при спілкуванні з ними, не відчувають дискомфорту, апатії та занепокоєння.

За шкалою «Егоїзм» високий рівень в більшій мірі проявляється у мешканців обласного центру (23,6 %) та міст обласного підпорядкування (20,3 %), які відчувають прояви байдужості з боку оточуючих та їх нездатність зрозуміти проблеми та потреби людини з особливими потребами.

Середній рівень властивий частині оптантів, що не покладаються на підтримку здорових людей, оскільки вважають, що вони зосереджені на власних переживаннях та проблемах й не проявляють цікавості до потреб людей з обмеженими можливостями.

Низький рівень притаманний 19,8 % мешканцям сіл та 16,4 % жителям селищ міського типу. Такі досліджувані орієнтовані на підтримку оточуючих, очікують на їх розуміння та допомогу, вважають, що здорові люді готові до співпраці з ними, прагнуть краще зрозуміти специфіку їх життя.

Показники за шкалою «Прагнення до домінування», що вказують на високий її рівень проявляються в більшій мірі у жителів обласних центрів (25,6 %) та міст обласного підпорядкування (22,4 %). Такі респонденти відчувають, що оточуючі зверхньо до них ставляться, не проявляють поваги та розуміння. Людина з фізичними обмеженнями оцінюється як неповноцінна, не здатна до самореалізації.

Середній рівень властивий оптантам, які очікують від оточуючих неприйняття та зневаги, однак це не впливає на їх соціальну активність та не зменшує прагнення до інтеграції в здорове суспільство.

Низький рівень демонструють представники сіл (17,8 %) та селищ міського типу (14,4 %). Вони не відчувають, що здорові люди прагнуть займати домінуючу позицію при взаємодії з ними, зверхньо ставитись до інвалідизованих. Взаємодія будується на основі принципу рівності та взаємної поваги.

Аналіз даних за шкалою «Антипатія», що вказують на її високий рівень переважає в мешканців обласного центру (29,4 %) та міст обласного підпорядкування (25,7 %). Такі респонденти оцінюють ставлення до себе оточуючих як вороже, вважають, що здорові люди їх не приймають, не готові до взаємодії з людиною з функціональними обмеженнями та не проявляють інтересу до неї.

Середній рівень притаманний респондентам, що в певних ситуаціях відчувають негативне ставлення до себе оточуючих, однак воно не є визначальним в процесі побудови взаємодії інвалідизованого зі здоровими людьми та не призводить до зниження йог самооцінки.

Низький рівень проявляється в представників сіл (24,4 %) та селищ міського типу (20,6 %), які оцінують ставлення до себе здорових людей як позитивне, відчувають їх симпатію та прийняття. Такі досліджувані комфортно почувають себе в соціумі, оскільки не очікують негативної оцінки з боку оточуючих.

За шкалою «Інтолерантність» високий рівень демонструють мешканці обласних центрів (25,7 %) та міст обласного підпорядкування (22,5 %). Ці респонденти вважають, що оточуючі не здатні їх адекватно оцінити, оскільки їх свідомість заповнена негативними стереотипами, що змушують сприймати неповносправних як людей неповноцінних, не здатних до професійного самовираження та особистісного розвитку.

Середній рівень притаманний оптантам, що відчувають прояви інтолерантного ставлення та дискримінації з боку здорових людей, однак це не сприймається ними як значущий фактор, що здатен якимось чином вплинути на їх життя, знизити самооцінку чи обмежити контакти зі здоровим оточенням.

Низький рівень характерний для мешканців сіл (20,3 %) та селищ міського типу (16,6 %), які сприймають ставлення до себе оточуючих як толерантне, не очікують з боку соціуму неприйняття та дискримінації.

За шкалою «Упередження» високий рівень демонструють мешканці обласного центру (40,2 %) та міст обласного підпорядкування (37,4 %), які оцінюють ставлення до себе здорових людей як неадекватне. Вони переконані, що стереотипи, які панують в соціумі змушують оточуючих наділяти інвалідизованих негативними рисами, що знижує їх мотивацію до пізнання людини з обмеженими можливостями та встановлення стосунків з нею.

Середній рівень притаманний досліджуваним, які оцінюють соціум як упереджений щодо них. Вони переконані, що ставлення до них було б значно кращим, якби здорові люди змогли об’єктивно їх оцінити та саме на основі такої оцінки формувався в образ інваліда та ставлення до нього.

Низький рівень переважає в мешканців сіл (14,6 %) та селищ міського типу (11,5 %), які оцінюють ставлення соціуму до себе як неупереджене та адекватне. Такі оптанти вважають, що оточуючі об’єктивно їх оцінюють, здатні до виділення в їх особистості позитивних рис та недоліків безвідносно до стереотипів.

Аналіз даних за шкалою «Нерозвинена емпатія», що вказують на її високий рівень дозволив виявити переважання високих показників у мешканців обласного центру (28,3 %) та міст обласного підпорядкування (23,7 %). Такі оптанти не розраховують на розуміння та підтримку з боку здорових людей, оскільки вважають, що вони не здатні зрозуміти їх почуттів та переживань.

Низький рівень притаманний мешканцям сіл (20,7 %) та селищ міського типу (17,3 %), які сприймають своє оточення як емпатійне, переконані в тому, що соціум прагне зрозуміти їх переживання та специфіку життя, здатен відчути на собі їх переживання.

Висновки. Опитування інвалідизованих респондентів в залежності від місця їх проживання дозволило виявити такі закономірності у ставленні до себе: жителі обласних центрів відмічають щодо себе прояви гніву, відрази, презирства, ворожості, егоїзму, прагнення до домінування, антипатії, інтолерантності, упередженого ставлення, нерозвиненої емпатії. Це пояснюється тим, що у великих містах люди проявляють байдужість до оточуючих, рідко пропонують комусь свою допомогу, є закритими для контактів з незнайомими людьми. Значним також є психологічне дистанціювання від людей, які відносяться до групи «інших», тобто мають якості, які певною мірою відрізняють їх від більшості. Натомість мешканці сіл та селищ міського типу відрізняються більшою згуртованістю та відкритістю, схильні до активного встановлення контактів, рідше проявляють байдужість до людини з фізичними обмеженнями.

Перспективними напрямками наукових розвідок є з’ясування особливостей ставлення суспільства до інвалідизованих у розрізі статі, професії та віку.

Список використаних джерел

1. Ставицький О. О. Психологія гандикапізму. Монографія. / О. О. Ставицький – Рівне, „Принт Хаус”, 2011. – 376 с.
2. Корсини Р. Энциклопедия психологии [Електронний ресурс] / Р. Корсини, А. Ауэрбах. – Режим доступу: http://enc-dic.com/enc_psy/Gandikap-6053.html

Spysok vykorystanykh dzherel

2. Korsyny R. Эntsyklopedyya psykholohyy [Elektronnyy resurs] / R. Korsyny, A. Auэrbakh. – Rezhym dostupu: http://enc-dic.com/enc_psy/Gandikap-6053.html