УДК 159.922.76: 316.6

Ставицький О.О.

ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ІНВАЛІДИЗОВАНИМИ СТАВЛЕННЯ СОЦІУМУ ДО СЕБЕ

Резюме. Стаття присвячена психологічному аналізу ставлення суспільства до людей з особливими потребами. У статті розкривається та уточнюється поняття «гандикапізм», як суспільне явище, що актуалізується за рахунок негативних уявлень про неповносправних. Представлені результати емпіричного дослідження проявів гандикапізму, отримані за авторським опитником, який пройшов стандартизацію та апробацію. Показане ставлення до інвалідизованих через їх сприйняття за параметрами: гнів, депресія, відраза, презирство, страх, ворожість, тривога, егоїзм, прагнення до домінування, антипатія, інтолерантність, упередженість, нерозвинена емпатія. Аналіз отриманих результатів дозволив визначити, що значна частина людей з обмеженими фізичними можливостями сприймає ставлення до себе оточуючих як нейтральне, про що свідчить домінування показників середнього рівня за більшістю шкал. Менша частина неповносправних відзначає, що довколишні ставляться до них позитивно, однак є опитувані, які стверджують, що соціум їх не приймає, проявляє щодо них ворожість, нетерпимість, сприймає упереджено. Особлива увага приділялась розгляду саме таких даних, оскільки вони свідчать про те, що людина з особливими потребами відчуває прояви гандикапізму до себе зі сторони соціуму. Найбільш високими були показники за шкалою «Антипатія», «Упередженість» і «Нерозвинена емпатія». Це вказує на те, що інвалідизовані респонденти особливо гостро відчувають з боку соціуму негативне ставлення до себе, страждають від неадекватності їх оцінки, стереотипізованості погляду на інвалідизованого та нездатності суспільства зрозуміти людину з обмеженими можливостями, проявити до неї співчуття.

Ключові слова: соціум, установка, інвалідність, інвалідизований, гандикапізм.

Stavitskiy O.O.

THE PERCEPTION PECULIARITIES OF DISABLED TOWARDS THEIR ATTITUDE OF SOCIETY

Summary. The article is devoted to the analysis of the psychological attitude towards people with disabilities. The article reveals and clarifies the concept of "handicapism" as a social phenomenon that is updated by the negative perceptions of disabled people. The results of empirical research of handicapism aspects obtained with the help of a questionnaire which is valid and tested are represented. The attitude towards disabled are shown through their perception of the parameters such as: anger, depression, disgust, contempt, fear, hostility, anxiety, selfishness, desire to dominate, aversion, intolerance, prejudice, poor empathy. Analysis of the results allowed us to determine that a significant proportion of people with disabilities perceive the treatment of others as neutral, as evidenced by the dominance of the average level for most scales. A minority of disabled notes that surrounding treat them positively, but there are respondents who say that society does not accept them, reveals hostility, intolerance, perceives bias. Special attention was paid to the consideration of such data, as it indicates that people with disabilities experience signs of handicapism on the part of society. The highest rates were on scales "Dislikes", "Biased" and "Underdeveloped empathy." This indicates that disabled respondents especially acutely aware of the negative attitude of society towards them, suffer from the inadequacy of their assessment, stereotypes about disabled and the inability of society to understand a person with disabilities, to reveal sympathy.

Key words: society, setting, disability, disabled, handicapism.

Ставицкий О.А.

Особенности восприятия инвалидизированными отношения социума к себе

Резюме. Статья посвящена психологическому анализу отношение общества к людям с особыми потребностями. В статье раскрывается и уточняется понятие «гандикапизм», как общественное явление, которое актуализируется за счет негативных представлений об инвалидизированных. Представлены результаты эмпирического исследования проявлений гандикапизма, полученные с использованием авторскомго опросника, который прошел стандартизацию и апробацию. Показано отношение к инвалидизированным через их восприятие по параметрам: гнев, депрессия, отвращение, презрение, страх, враждебность, тревога, эгоизм, стремление к доминированию, антипатия, интолерантность, предвзятость, неразвитая эмпатия. Анализ полученных результатов позволил определить, что значительная часть людей с ограниченными физическими возможностями воспринимает отношение к себе окружающих как нейтральное, о чем свидетельствует доминирование показателей среднего уровня по большинству шкал. Меньшая часть инвалидизированных отмечает, что окружающие относятся к ним положительно, однако есть опрашиваемые, которые утверждают, что социум их не принимает, проявляет по отношению к ним неприязнь, нетерпимость, воспринимает предвзято. Особое внимание уделялось рассмотрению именно таких данных, поскольку они свидетельствуют о том, что человек с особыми потребностями чувствует проявления гандикапизма к себе со стороны социума. Наиболее высокими были показатели по шкале «Антипатия», «Предвзятость» и «Неразвитая эмпатия». Это указывает на то, что инвалидизированные респонденты особенно остро ощущают со стороны социума негативное отношение к себе, страдают от неадекватности их оценки, стереотипизованости взгляда на инвалидизированных и неспособности общества понять человека с ограниченными возможностями, проявить к нему сочувствие.

Ключевые слова: социум, установка, инвалидность, инвалидизированные, гандикапизм.

Постановка наукової проблеми та її значення. Низка невирішених економічних, політичних, психологічних, медичних проблем у нашій державі підсилює дію чинників, які істотно впливають на загальне здоров’я населення та окремо взятої людини й призводить до збільшення кількості людей з вадами здоров’я. Так було ще рік тому, а сьогодні збільшення інвалідизованих в Україні стрімко зростає у зв’язку із військовими діями: крім фізичного каліцтва, понад 80 % учасників АТО отримують посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Зростання чисельності неповносправної частини населення стає проблемою державного рівня, оскільки не помічати їх існування стає неможливо, немислимо їх ізолювати від соціуму.

За критерієм «інвалід – здоровий» суспільство розділено на дві категорії. Характер відносин між цими великими соціальними групами є доволі складним та неоднозначним: з однієї сторони наявність фізичної вади викликає певне співпереживання більшої частини населення, з іншої – інвалідизуючий тілесний недолік супроводжується ПТСР і, відповідно, психічний розлад «відштовхує», створює психологічний бар’єр між інвалідизованою та здоровою частинами соціуму.

Серед багатьох явищ, які фіксують дискримінацію, наявність упереджень та деструктивних установок, особливо небезпечним є гандикапізм, який характеризується негативним ставленням до інвалідизованих людей.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Д.Л. Ветліб [1] у «Енциклопедії психології» (Р. Корсіні (Raymond Corsini) та А. Ауэрбах (Auerbach)) поняття «гандикапізм» тлумачить як забобони стосовно осіб з відхиленнями від норми, тобто воно стає різновидом расових і гендерних стереотипів, що існують у суспільстві як у відкритих, індивідуальних й інституціональних, так й у прихованих, латентних формах.

Погоджуємось із цією думкою та «гандикапізм», трактуємо як суспільне явище, що актуалізується за рахунок негативних уявлень про неповносправних. Такі погляди містяться в суспільній свідомості та виявляються на несвідомому рівні як колективне підсвідоме (архаїчні стереотипи), які функціонують за рахунок архетипів [2].

Мета та завдання статті полягають у з’ясуванні рівня прояву гандикапізму в суспільстві та з’ясуванні психологічних особливостей ставлення здорової частини соціуму до неповносправних.

Методи та методики. З метою емпіричного вивчення рівня сформованості гандикапізму в суспільстві, ми створили, стандартизували та апробували опитник [3]. Методика дозволяє визначити, як інвалідизовані оцінюють ставлення до них. Дослідження проводили у п’яти областях України з 2008 по 2010 роки. Чисельність вибірки склала 1200 осіб.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Отримані дані представимо в таблиці 1.

Показники за шкалою «Гнів», які вказують на високий її рівень властиві 11,5 % обстежуваним. Вони вважають, що оточуючі сприймають їх негативно, демонструючи прояви агресії. Оптанти допускають, що спілкування з ними викликає у довколишніх ворожість, роздратування, при цьому причину вбачають саме в інвалідності, яка зумовлює стереотипне сприйняття.

Таблиця 1

Особливості ставлення суспільства до інвалідизованих (%)

Середній рівень за цією шкалою властивий 60,8 % інвалідизованим, які сприймають ставлення до них як несприятливе. Вони переконані, що їх фізичний дефект не дозволяє оточуючим об’єктивно оцінити їх та неупереджено до них ставитись. Вважають, що навколишні в певних ситуаціях відчувають гнів при контактах з ними та пояснюють це відсутністю бажання краще їх пізнати, зрозуміти специфіку життя неповносправного.

Низький рівень притаманний 27,7 % опитуваним, які не відчувають ворожості та агресії з боку оточуючих. Вони вважають, що здорові люди не відчувають при спілкуванні з ними роздратування, не виявляють негативних емоцій та не поводять себе деструктивно.

Аналіз за шкалою «Депресія» дозволяє визначити, що високий рівень притаманний 2,7 % респондентам. Тобто, незначна частина інвалідизованих стверджує, що контакти з ними можуть викликати в оточуючих людей стан депресії та фрустрації, призводити до тривалого зниження настрою та працездатності.

Середній рівень спостерігається в 55 % оптантів, які вважають, що контакти з ними можуть провокувати в здорових людей незначне підвищення тривожності, виникнення дискомфорту та апатії. Вони стверджують, що саме їх зовнішній дефект змушує оточуючих почуватися невпевнено та викликає астенічні емоції.

У 42,3 % респондентів проявляється низький рівень за цією шкалою. Вони не вважають, що контакт з ними може викликати в здорових людей депресивний стан, деструктивно на них впливати.

За шкалою «Відраза» високий рівень демонструє 17,3 % опитуваних, які стверджують, що оточуючі відчувають щодо них огиду, не здатні сприйняти їх як повноцінних людей. Саме інвалідизуючий дефект стає визначальним в оцінці неповносправного та зумовлює небажання здорової людини з ним спілкуватися. Це призводить до того, що інвалідизований перестає почуватися впевнено, прагне обмежити своє спілкування колом родичів.

Середній рівень притаманний 58 % оптантів, які вважають, що здорові люди відчувають стосовно них відразу, однак відкрито цього не демонструють, намагаючись використовувати соціально схвалювані моделі поведінки. Такі респонденти відчувають неприйняття з боку оточуючих в окремих ситуаціях взаємодії з ними.

Низький рівень за цією шкалою проявляється у 24,7 % респондентів, які переконані в тому, що не здатні викликати в оточуючих відчуття відрази. Вони вважають, що хоча здорові люди і відчувають до них негативні емоції, огида в них не виникає.

Показники за шкалою «Презирство», що вказують на високий її рівень притаманні 15,3 % особам, які вважають, що оточуючі відчувають до них зневагу. Таке ставлення сприймається інвалідизованим особливо болісно, викликає зниження самооцінки та самоповаги.

Середній рівень властивий 58 % респондентам, які стверджують, що в певних ситуаціях відчувають прояви презирства щодо себе. Такі оптанти схильні сприймати соціум як загрозливе середовище, оскільки не почуваються в ньому комфортно, очікуючи на зневагу та неприйняття.

У 26,7 % досліджуваних проявляється низький рівень за даною шкалою. Вони не вважають, що оточуючі з презирством ставляться до них та почуваються в соціумі досить комфортно.

За шкалою «Страх» високий рівень характерний для 12,8 % обстежених, які переконані, що при контактах з ними здорові люди відчувають занепокоєння та збентеження, втрачають впевненість. Вони вважають, що їх фізичний дефект змушує оточуючих почуватися дискомфортно, викликає почуття страху.

Середній рівень властивий 52,6 % респондентам, які рідко відчувають, що викликають в оточуючих страх, оцінюють ставлення до себе як прийнятне. Оптанти вважають, що окремі люди почуваються при контактах з ними невпевнено, схильні до демонстрації неадекватних реакцій на ситуацію взаємодії.

Низький рівень характерний для 34,6 % обстежених, які не вважають, що контакти з ними здатні спровокувати відчуття страху та тривоги. Вони думають, що здорові люди при спілкуванні з ними почуваються комфортно, у них не виникає острах через можливість заразитись хворобою, що призвела до інвалідизації, чи опинитись на місці респондента.

Показники за шкалою «Ворожість», що вказують на високий її рівень виражені в 18,2 % досліджуваних, які сприймають ставлення до них як негативне, відчувають неприйняття та деструктивні тенденції в їх оцінці. Інвалідизовані вважають, що соціум не готовий сприйняти їх, ставиться до них як до тягаря, людей, що є непотрібними для суспільства.

Середній рівень властивий 67 % обстежуваним, які розцінюють ставлення до них як несприятливе, однак виражених проявів ворожості не відчувають. Інвалідизовані вважають, що соціум схильний до неадекватного їх оцінювання, проявляє негативні емоції стосовно неповносправного.

Низький рівень притаманний 14,8 % оптантам, які сприймають ставлення до них суспільства як нейтральне чи позитивне, не відчувають агресії з їх сторони. Респонденти почуваються впевнено, не очікують деструктивних дій стосовно себе від оточуючих.

Показники за шкалою «Тривога», що свідчать про високий рівень її вираження спостерігаються у 12,7 % досліджуваних, які вважають, що спілкування з ними зумовлює появу занепокоєння та дискомфорту, змушує оточуючих почуватися невпевнено. Дискомфорт та тривогу викликає нездатність виробити оптимальну модель взаємодії з інвалідизованим, наявність фізичних дефектів, які відрізняють його від здорових людей за виглядом та особливостями функціонування.

Середній рівень притаманний 64,6 % оптантам, які вважають, що контакти з ними здатні викликати в довколишніх незначне підвищення тривоги та появу дискомфорту і занепокоєння, що актуалізується в окремих ситуаціях взаємодії.

Низький рівень властивий 22,7 % досліджуваним, які переконані, що спілкування з ними не здатне в значній мірі змінити емоційний стан співрозмовника, викликати фрустрацію чи тривогу. Оточуючі ставляться до них, як до здорових людей, не відчуваючи в процесі взаємодії дискомфорту через фізичну ваду.

За шкалою «Егоїзм» високий рівень переважає у 17,2 % оптантів, які стверджують, що оточуючі поводяться з ними неетично, зосереджені лише на власних потребах та проблемах, не здатні вислухати та зрозуміти «інших». Таке ставлення призводить до того, що інвалідизований почувається дискомфортно, відчуває, що навколишні сприймають його як тягар, не розуміють його переживань та специфіку життя.

У 68,4 % опитуваних проявляється середній рівень. Вони часто відчувають байдужість оточуючих до себе, їх небажання допомогти та зрозуміти неповносправного. Такі оптанти страждають від того, що навколишні не приділяють їм достатньої уваги, прагнуть обмежити контакти з ними.

Низький рівень властивий 14,4 % респондентам, які не вважають, що довколишні егоїстично поводяться при взаємодії з ними. Оптанти не сприймають здоровий соціум як вороже середовище, комфортно себе в ньому почувають та розраховують на підтримку.

За шкалою «Прагнення до домінування» високий рівень проявляється у 18,7 % респондентів, які відчувають тиск з боку оточуючих, вважають, що вони зверхньо до них ставляться, не сприймають як повноцінних людей. Такі інвалідизовані переконані, що здорові люди не здатні ставитись до них як до рівних собі, відчувають щодо себе зневагу та презирство. Таке ставлення довколишніх може провокувати появу в інвалідизованого комплексу неповноцінності, призводити до зниження самооцінки та формування негативного самоставлення.

Середній рівень притаманний 69 % досліджуваним, які в певних ситуаціях відчувають, що оточуючі сприймають їх не так як здорових людей, оскільки інвалідизуючий дефект детермінує появу багатьох установок та стереотипів. Оптанти відчувають прояви зверхнього ставлення до себе, страждають від зневаги.

Низький рівень властивий 12,3 % оптантам, які вважають, що соціум сприймає їх як повноцінних членів, здатних принести користь суспільству та функціонувати на рівні зі здоровими людьми. Такі респонденти не відчувають себе неповноцінними, почуваються частиною суспільства, не страждають від ізольованості та відторгнутості.

Показники за шкалою «Упередженість», що вказують на високий її рівень виражені у 22,3 % оптантів, які вважають, що соціум не здатен їх адекватно оцінити, приписує їм такі риси, як неповноцінність, ущербність, меншовартість. Соціум сприймається респондентами як вороже середовище, де інвалідизований не може проявити себе, оскільки здорові люди не бажають його прийняти, спілкуватися та взаємодіяти з ним.

У 59 % обстежених був виявлений середній рівень. Оптанти відчувають прояви упередження щодо себе, однак вони не набувають достатньої сили, щоб в значній мірі вплинути на самооцінку інвалідизованого, зменшити його бажання бути інтегрованим у соціум.

Низький рівень притаманний 18,7 % досліджуваним, які оцінюють ставлення здорових людей до себе як адекватне та не вважають, що в суспільстві переважають негативні стереотипи щодо неповносправних.

Аналіз даних за шкалою «Інтолерантність» вказує на прояви високого рівня в 19,4 % оптантів, які відчувають нетерпиме ставлення до себе. Респонденти вважають, що соціум негативно їх оцінює через наявність фізичної вади, яка змушує відносити інвалідизованих до категорії «чужих», зумовлює появу стереотипів та неадекватної оцінки.

Середній рівень властивий 66 % оптантам, які в певній мірі відчувають, що здорові люди не здатні їх зрозуміти та прийняти. Інвалідизовані вважають, що навколишні проявляють до них неприязнь, ставляться з презирством та відразою, не здатні усвідомити з якими труднощами їм доводиться стикатися.

У 14,6 % респондентів проявляється низький рівень. Такі оптанти сприймають ставлення до них оточуючих як позитивне та толерантне, відчувають розуміння й підтримку з боку суспільства, розраховують на допомогу.

За шкалою «Упередженість» високий рівень проявляється в 34,7 % досліджуваних, які вважають, що соціум наповнений негативними уявленнями щодо інвалідизованих, які насправді не відповідають дійсності. Зокрема, людина з обмеженими можливостями сприймається як неповноцінна, повністю залежна, не здатна до професійної самореалізації, побудови сімейних стосунків тощо.

Середній рівень за цією шкалою властивий 55,1 % особам, що відчувають певні прояви упередженості щодо себе, вважають що оточуючі не здатні сприйняти їх як повноцінних людей та схильні до стереотипізованої оцінки людини з обмеженими можливостями.

Низький рівень переважає у 10,2 % респондентів, які не відчувають упередженості соціуму та переконані, що оточуючі здатні їх зрозуміти й побудувати ставлення до них на основі об’єктивної оцінки особистісних якостей, а не негативних уявлень, що панують в соціумі.

Показники за шкалою «Нерозвинена емпатія», що вказують на її високий рівень притаманні 20,2 % опитуваним, які вважають, що довколишні проявляють байдужість до їх проблем та переживань, не цікавляться специфікою їхнього життя й намагаються обмежити контакти з ними. Такі оптанти не очікують від здорових людей підтримки та розуміння, переконані в тому, що вони не нададуть їм необхідну допомогу.

Середній рівень властивий 65,2 % обстежуваним, які сприймають здорове оточення як таке, що лише в окремих випадках здатне зрозуміти їх почуття та переживання, проявити емпатію. Зазвичай соціум залишається безпристрасним до проблем інвалідизованих, не цікавиться тим, як вони пристосовуються до умов життя.

У 14,6 % оптантів спостерігається низький рівень за цією шкалою. Це свідчить про те, що вони сприймають оточуючих як людей здатних зрозуміти їх потреби та переживання, на собі відчути ті емоційні стани, які переживає особа з функціональними обмеженнями.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Аналіз отриманих результатів дозволив визначити, що значна частина людей з обмеженими фізичними можливостями сприймає ставлення до себе оточуючих як нейтральне, про що свідчить домінування показників середнього рівня за більшістю шкал. Менша частина неповносправних відзначає, що оточуючі ставляться до них позитивно, однак є опитувані, які стверджують, що соціум їх не приймає, проявляє щодо них ворожість, сприймає упереджено. Особлива увага приділялась аналізу саме таких даних, оскільки вони свідчать про те, що людина з особливими потребами відчуває прояви гандикапізму до себе. Найбільш високими були показники за шкалою «Антипатія», «Упередженість» і «Нерозвинена емпатія». Це вказує на те, що респонденти особливо гостро відчувають з боку соціуму негативне ставлення до себе, страждають від неадекватності їх оцінки, стереотипізованості погляду на інвалідизованого та нездатності суспільства зрозуміти людину з обмеженими можливостями, проявити до неї співчуття.

Перспективи подальших розвідок цього питання ми вбачаємо у дослідженні вікових, статевих, освітніх та інших аспектів у проявах гандикапізму.

Література

1. Корсини Р. Энциклопедия психологии [Электронный ресурс] / Р. Корсини, А. Ауэрбах. – Режим доступа : http://enc-dic.com/enc_psy/Gandikap-6053.html. – Название с экрана. Дата обращения 01.08.2008.

Korsini R. Enciklopedia psihologii [Encyclopedia of psychology] [elektronniy resurs] / R. Korsini, A. Ayerbax. – Resim dostypa: http://enc-dic.com/enc_psy/Gandikap-6053.html. – Nazvanie s ekrana. Data obrashenia 01.08.2008.

2. Ставицький О.О. Психологія гандикапізму. Монографія. / О. О. Ставицький – Рівне, „ПринтХаус”, 2011. – 376 с.

Stavitskiy O.O. Psihologia gandikapizma [Psychology gandycaps]. Monografia. / O. O. Stavitskiy – Rivne, „PrintHays”, 2011. – 376 р.

3. Ставицький О. О. Психологія проявів гандикапізму та їх регуляція: дис… на здобуття наук. ступеня доктора психол. наук : спец. 19.00.01 «Загальна психологія. Історія психології» / О. О. Ставицький. – К., 2014. – 595 с.

Stavitskiy O.O. Psihologia projaviv gandikapizma ta ih regyljacia [Psychology of handicaps manifestations and their regulation] : dis… na zdobyttja nayk. stypeni doktora psihol. nayk : spec. 19.00.01 „Zagalna psihologia. Istoria psihologii” / O.O. Stavitskiy. – K., 2014. – 595 р.