| Головна » Статті » Мої статті |
О.О.Ставицький доктор психологічних наук, професор Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. акад. Степана Дем’янчука Рівне, Україна stavitskyioleg@ukr.net
ПОВЕДІНКОВІ ПРОЯВИ ГАНДИКАПІЗМУ
Суспільство віками створювало чималий «букет» бар’єрів, які давали можливість розділяти людей на «своїх» та «чужих». Расизм, ксенофобія, національна, політична, етнічна, культурна й релігійна нетерпимість, майновий та соціальний статус – далеко не всі перепони, що руйнують суспільні відносини, призводять до погіршення соціальної ситуації як в міжособистісних стосунках, групах, так і в соціумі в цілому. До цього ганебного списку можна віднести й гандикапізм з усіма його проявами, оскільки й він розділяє суспільство на два табори: здорові та інвалідизовані люди. Поняття «гандикапізм» ми, слідом за Л. Ветліб [1], розуміємо як суспільне явище, що актуалізується за рахунок негативних уявлень про інвалідизованих людей. Такі погляди містяться в суспільній свідомості, а також виявляються на несвідомому рівні як колективне підсвідоме (архаїчні стереотипи), які функціонують за рахунок архетипів. Щодо проявів гандикапізму, то слід відзначити такі його основні види: гандикапність, комплекс гандикапу та гандифобність. Гандикапність представляється нами як індивідуально-психологічна властивість, яка виявляється в поведінці, емоційних станах та експресивних реакціях щодо людей з вадами фізичного або психічного розвитку. Тобто, з огляду на індивідуальний прояв соціальної установки гандикапізму, гандикапність – це риса характеру [2, с. 34 – 35]. Комплекс гандикапу ми розглядаємо як психологічне новоутворення, яке включає в себе ряд характерологічних особливостей та психічних станів інвалідизованого, а також спричиняє специфічні умови побудови взаємостосунків з оточуючими та ставлення до самого себе, що перешкоджають ефективній соціально-психологічній адаптації особистості, призводять до її дизгармонізації та втрати ідентичності [3, с. 110]. Гандифобність – особистісна форма прояву гандикапізму – фобія, що проявляється у виникненні в здорової людини відчуття дискомфорту, тривоги та страху при взаємодії з неповносправним [4, с. 27]. У найбільш загальному вигляді всі поведінкові прояви між вказаними вище групами людей (здорові – інвалідизовані) можна предстати у трьох модальних варіантах: толерантні – нейтральні – інтолерантні. Перші два варіанти не несуть у собі будь-якої соціальної небезпеки, тому їх можна вважати позитивними та такими, що знімають існуючі бар’єри між цими двома соціальними групами. А ось третя група – інтолерантні форми поведінки, власне й спонукає суспільство до пошуку шляхів їх подолання, оскільки вони провокують зростання напруженості, появу конфліктів, що можуть набувати національних масштабів. Джерелами формування інтолерантності до людей з особливими потребами, на нашу думку, є складне соціально-економічне становище, що панує сьогодні в державі та призводить до зростання жорстокості соціуму; низький рівень індивідуальної культури окремих індивідів, що зумовлює негативне ставлення до людей з обмеженими можливостями; негативні взірці та стереотипи, що склались у суспільній свідомості й провокують формування гандикапності. В цілому поняття «інтолерантність» розглядається з позиції його психологічного і соціального значення та використовується у ситуаціях, коли чийсь перебіг почуттів, спосіб мислення, думки чи дії оцінюються як відмінні від очікувано-звичного, виглядають загрозливо і викликають несхвалення [5]. У нашому суспільстві поширеними є дискримінаційні наміри, коли на перший план ставляться саме відмінності між людьми, а не те спільне, що їх об’єднує, соціально-психологічний статус однієї групи штучно підвищується, а позитивні характеристики іншої нівелюються та не помічаються. Саме це слугує основою поширення та розвитку інтолерантних тенденцій, зокрема у ставленні до неповносправних людей, стосовно яких у суспільній свідомості панує багато негативних стереотипів. Всю сукупність інтолерантних поведінкових проявів можна схематично зобразити у такій формі (рис.1).
Рисунок 1. Основні поведінкові форми прояву гандикапізму Агресія до людей з особливими потребами може виявлятись у пасивній чи активній формі. Пасивна агресія полягає в негативному ставленні до неповносправних, небажанні спілкуватися та взаємодіяти з ними. Активна форма виявляється у відкритих проявах агресії, таких як булінг, переслідування та гоніння, репресії, сегрегація, остракізм, дискримінація, фізичне знищення. Слід зазначити, що серед людей з обмеженими можливостями часто спостерігаються прояви аутоагресії, коли людина не приймає сама себе, не може змиритися з фактом інвалідності та не має ресурсів для створення позитивного образу „Я”. Такі люди особливо страждають від проявів гандикапізму, оскільки в них ослаблені механізми психологічного захисту, то вони можуть опинитися на межі суїциду. Розвитку агресивності як особистісної риси може протистояти наявність таких характеристик, як емпатійність, адекватна ідентифікація і децентралізація. Наявність цих рис сприяє формуванню здатності розуміти оточуючих, співчувати їм та сприймати їх як цінність, неповторну індивідуальність. Негативні стереотипи є одним з основних елементів інтолерантності та проявів гандикапізму, оскільки саме вони зумовлюють формування враження про людину на основі однієї її риси чи особливості. У випадку сприймання людей з особливими потребами такою рисою стає інвалідність, певний фізичний (фізіологічний, психічний) недолік. Стереотипне сприйняття не дозволяє побачити в інвалідизованій людині особистість. Люди, обтяжені стереотипами, бачать перед собою лише особу, що відрізняється від них, сприймаючи її як неповноцінну. В даному випадку стигма, що накладається на неповносправного, є основним, найважливішим фактором оцінки особистості, на основі якої формується ставлення до неї та визначається характер перебігу міжособистісних відносин. Активними показниками інтолерантності є булінг, що виявляється в публічному кепкуванні та цькуванні, які виявляються в образливих висловах, негативному ставленні та бажанні підкреслити недоліки людини з особливими потребами, її несхожість на інших представників здорового соціуму. Груповий тиск у соціальних відносинах малої групи, учасники яких володіють однаковою владою, тобто рівні між собою є особливо принизливим для інвалідизованих дітей. Формою прояву інтолерантності є дискримінація. Хоча сьогодні у суспільстві передбачено ряд пільг для людей з особливими потребами, розроблено систему соціальної підтримки, їх дискримінація починається ще до моменту народження. Сучасні методи діагностики дозволяють виявити інвалідність ще в процесі розвитку плода, і в такому разі матері пропонують переривання вагітності. Після народження у такої дитини також набагато більше можливостей бути покинутою, ніж у здорової, оскільки саме таких дітей найчастіше залишають у пологових будинках. Дискримінація продовжується і в освітніх закладах, де здорові діти, а іноді і вчителі насміхаються над дитиною з вадами, не сприймають її як повноцінного члена групи. Якщо ж дитина йде у спеціалізовану школу, то зазвичай отримує нижчий рівень освіти, ніж звичайні діти, оскільки в кожної людини інвалідність зумовлює індивідуальні зміни та потребує застосування індивідуального підходу. Дискримінація людей з особливими потребами продовжується під час вибору професії та працевлаштування, оскільки багато освітніх закладів та робочих місць просто не мають необхідних умов для праці там неповносправних. Сьогодні лише незначна кількість людей з функціональними вадами має роботу, хоча об’єктивно більшість видів інвалідності не призводить до неможливості здійснення трудової діяльності в цілому, а лише обмежує виконання окремих її видів. Отже, хоча Україна підписала Конвенцію про права інвалідів ООН, їх дискримінація продовжує панувати в нашому соціумі. Остракізм також є проявом інтолерантності. Хоча спочатку цей термін стосувався усунення політичних діячів з відповідних посад, позбавлення певних привілеїв, сьогодні він набув більш широкого значення і використовується щодо категорій осіб, до яких суспільство ставиться з осудом і які піддаються гонінню та переслідуванню. До цієї категорії можна віднести людей з обмеженими можливостями. Сегрегація та репресії є небезпечними елементами інтолантності щодо людей з особливими потребами, оскільки зумовлюють їх вимушене відділення від здорового соціуму. Хоча в нашій країні адміністративна сегрегація людей з особливими потребами відсутня, неофіційно вона існує. Здорове суспільство відокремлює неповносправних в окрему групу, сприймаючи їх на основі негативних стереотипів як людей неповноцінних, які не можуть стати корисними членами соціуму. Ознакою сегрегації людей з вадами є те, що їх розглядають як меншину. Меншина певною мірою протиставляє себе більшості, відстоюючи власні інтереси та домагаючись рівності. При цьому меншість відчуває себе відокремленою, формує власну групову ідентичність. Характерною ознакою меншості є її активність, оскільки, тільки відстоюючи свої позиції, вона може ознайомити більшість зі своїми потребами. Таким чином, активність групи компенсує порівняно незначну кількість її членів. Більшість, з свого боку, усвідомлює відмінності меншості, та, якщо мова йде про цивілізоване суспільство, намагається задовольнити її потреби і створити умови для її виживання. Можна виділити різні варіанти існування меншин, одним з яких є сегрегація. Іншим варіантом є інтеграція, коли люди з інвалідністю перестають існувати як окрема спільнота та стають частиною здорового соціуму, мають з ним гармонійні стосунки й не зазнають дискримінації. Цей шлях є популярним сьогодні в суспільстві, про що свідчить значна кількість програм, спрямованих на злиття людей з інвалідністю зі здоровим суспільством, максимальне включення їх в соціальні процеси. Не зважаючи на це, тенденція інтеграції неповносправних залишається перспективним завданням розвиненого суспільства, тоді як домінуючими на сьогодні залишаються процеси сегрегації. Переслідування та розправа є крайніми формами інтолерантності, її найбільш антигуманними проявами, недопустимими у сучасному суспільстві. Вони проявляються у здійсненні активних ворожих дій щодо людей з особливими потребами, нанесенні їм фізичної чи психологічної шкоди, страждань. У соціальному дискурсі, толерантність використовується для характеристики ситуацій діалогу культур, досягнення консенсусу, раціонального обґрунтування пріоритетності пошуку шляхів мирного і стабільного співіснування в умовах наявності різності. Натомість термін інтолерантність використовується для опису ситуацій прояву насильства, дискримінації, порушення прав людини, підвищення соціальної нестабільності, прагнення до жорсткої одноманітності [5]. Для того, щоб контролювати прояви гандикапізму, виховання повинно бути орієнтоване на формування таких якостей, як позитивне ставлення до себе та до інших; прийняття відмінностей, які існують між людьми; відсутність прагнення до утворення одноманітного соціуму, де людина не має права на самовираження, оскільки, таким чином, набуває індивідуальних, неповторних характеристик, стає не такою, як усі. Список використаних джерел:
http://enc-dic.com/enc_psy/Gandikap-6053.html
http://www.fpo.ru/etnopsy/pavl--formirovanie1.html
Постановка проблеми. Поділ суспільства на дві части – інвалідизовані та здорові відбувся у часи становлення людства. Ставлення здорової частини суспільства до інвалідизованої її частини не завжди було і є толерантним, існують певні забобони, стереотипи, негативні «ярлики», які у формі соціальної установки детермінують відповідні поведінкові реакції: від примітивного кепкування, уникання взаємодії до дискримінації та фізичної розправи. Наявність і вплив на особистість такої соціальної установки називають гандикапізмом [1]. Така установка діє на всіх членів соціуму (в тому числі й на неповносправних), а конкретні носії цієї установки з числа здорової частини суспільства у своєму ставленні до неповносправних виявляють сказані вище форми поведінки, які набули характерологічних рис називають – гандикапністю. Таким чином, гандикапність це індивідуально-психологічна властивість, яка виявляється в поведінці, емоційних станах та експресивних реакціях щодо людей з вадами фізичного або психічного розвитку. Тобто, з огляду на індивідуальний прояв соціальної установки гандикапізму, гандикапність – це риса характеру [2, с. 34 – 35]. Безперечно, що така риса характеру особистості є неприпустимою у сучасному демократичному суспільстві де основна цінність – людина. Діагностика з метою подальшої корекції таких форм поведінки стосовно інвалідизованих – одна із задач психолога. Тому метою статті є презентація психодіагностичної методики «Незавершені речення» для з’ясування рівня сформованості гандикапності. Виклад основного матеріалу дослідження. Теоретична частина. В основу розробки методики був покладений принцип проекції, зокрема асоціативний метод. Методика складається з 60 речень декількох слів, та мають незавершену форму. Обстежуваному пропонується завершити їх на свій розсуд, керуючись емоціями та думками, які викликає стимульний матеріал. Речення сформульовані таким чином, щоб стимулювати обстежуваного давати відповіді, відповідно до явища, яке досліджується. Методика може бути використана як для індивідуального, так і для групового проведення, та характеризується гнучкістю й можливістю отримання інформації, що знаходиться на підсвідомому рівні, а отже, практично не піддається цензурі та навмисним викривленням в сторону соціальних очікувань. Методика дозволяє спрогнозувати індивідуальний стиль поведінки при інтеракціях з неповносправним, особливості емоційного реагування особистості в ситуаціях взаємодії з ним, дослідити неусвідомлювані аспекти особистості. Неоднозначні та неструктуровані стимули дозволяють отримати повну та глибинну інформацію, що відображає ставлення особистості до інвалідизованим людей. Всі завдання методики розділили на 13 шкал, які характеризують ставлення особистості до інвалідизованого, та дозволяють виявити, є воно позитивним, негативним чи нейтральним. Також методика дозволяє виявити емоційні стани та домінуючі почуття, що виникають у людини при взаємодії з неповносправним. За допомогою цієї методики можна виявити характерологічні особливості особистості, які впливають на сприйняття інвалідизованого. Методика може використовуватись для діагностики осіб від 18 років, та не має обмежень за рівнем освіти, соціальними чи професійними показниками. Використовуючи ключ, дослідник розподіляє отримані дані за таким шкалами: - Депресія (речення № 6, 16, 35, 53). Шкала дозволяє діагностувати комбінацію емоцій, переживань та думок, викликаних взаємодією з інвалідизованим, та чітко характеризує негативне ставлення до цієї взаємодії. Людина з високими показниками за даною шкалою буде всіляко уникати ситуацій взаємодії з неповносправним, а якщо це неможливо, сприйматиме дану ситуацію як стресогенну та відчуватиме сильний психологічний дискомфорт як при взаємодії, так і після неї. - Гнів (речення № 1, 8, 17, 46, 60). За допомогою цієї шкали можна оцінити наскільки часто в ситуаціях взаємодії з інвалідизованим у людини виникає гнів, та які саме фактори його провокують. Особливо небезпечним є поєднання емоції гніву з відразою та презирством, оскільки разом вони формують сильні та стійкі негативні емоційні стани, що важко піддаються контролю. Іноді активатором гніву служить сама присутність інвалідизованої людини, що сприймається як подразнюючий фактор. - Відраза (речення № 10, 11, 22, 41, 49). Одна з форм неприйняття, негативна емоційна реакція на інвалідизованого, викликана відмінностями її зовнішнього вигляду, способу життя, манерами поведінки тощо. Відраза є реакцією відсторонення, заснованою на когнітивній та емоційній оцінці об’єкта. Особливо актуалізує відразу можливість зараження хворобою інвалідизованого. - Презирство (речення № 5, 14, 20, 32, 48). Шкала характеризує вираженість почуття презирства стосовно неповносправного, що розглядається як усвідомлення своєї переваги над ним та його неповноцінності. Презирство може виникати до неповносправних, як соціальної меншини, так і до окремих людей через певні їх риси. Ця емоція завжди супроводжується відчуттям цінності власного «Я» і, відповідно, «Я» іншого стає незначущим, непривабливим та знеціненим. - Страх (речення № 3, 13, 19, 23, 44). Ця шкала дозволяє діагностувати наскільки взаємодія з інвалідизованим здатна провокувати реакцію страху, а також виявити його причини та ступінь вираженості. - Ворожість (речення № 2, 24, 30, 33, 50). Ворожість є основою агресії, а отже, високі показники за цією шкалою свідчать про можливість прояву активних агресивних дій, спрямованих на неповносправних. За допомогою цієї шкали можна визначити наявність деструктивних тенденцій стосовно неповносправних, можливість завдання їм фізичної і психологічної шкоди, потяг до образ. - Тривога (речення № 15, 31, 38, 45, 52). Характеризує відчуття хвилювання, неспокою, невпевненості при спілкуванні з неповносправними, або просто в їх присутності. Відчуття тривоги породжує розгубленість, знижує здатність адекватно реагувати на емоційні стимули. - Егоїзм (речення № 9, 36, 39, 47, 54). Дозволяє визначити, наскільки особистість зосереджена на собі, на власних потребах та бажаннях, безвідносно до потреб іншого, зокрема неповносправного. - Прагнення до домінування (речення № 18, 25, 43,55). Людина з високим проявом цієї риси відчуває свою перевагу над іншим, власну значущість. Але в даному випадку людина відчуває актуальну потребу самозвеличення за рахунок іншого, зокрема інвалідизованого. Особистість прагне в результаті соціального порівняння підняти власну самооцінку, відчути себе кращою ніж неповносправний. Прагнення до домінування може проявлятись і в актах приниження інвалідизованих людей. - Антипатія (речення № 21, 27, 34, 56). Характеризує ставлення до неповносправних, що базується на деструктивних тенденціях взаємодії, неприйнятті та відторгненні. Інвалідизований в осіб з високими показниками за цією шкалою викликає негативні емоції, прагнення звести взаємодію з ним до мінімуму. Антипатія є передумовою конфліктів, прояву ворожості. Вона характеризується відсутністю атракції, симпатії до неповносправного. - Інтолерантність (речення № 7, 26, 42, 57). Шкала визначає ступінь терпимості людини до інвалідизованого, прийняття його як особистості з урахуванням всіх його індивідуальних особливостей. Високі показники за цією шкалою свідчать про нетерпимість до неповносправних, сприйняття їх як неповноцінних людей, з якими непотрібно спілкуватися та підтримувати стосунки. Інтолерантність може проявляться у формі активних агресивних дій, глузувань та насмішок. - Упередження (речення № 4, 12, 29, 58). Ця шкала дозволяє виявити наявність в особистості упереджень стосовно інвалідизованих людей, негативних установок та стереотипів. - Нерозвинена емпатія (речення № 28, 37, 40, 51, 59). Характеризує відсутність в особистості співчуття та співпереживання до інвалідизованого, байдужість до його переживань та проблем, відсутність прагнення йому допомогти. Деякі шкали можна об’єднати в окремі групи за спільними критеріями. Так, шкали «депресія», «тривога» та «страх» можна віднести в групу показників, що визначають фобічні реакції на взаємодію з неповносправним. Такі шкали як «відраза», «презирство», «антипатія» в своїй сукупності є показниками пасивної агресії та свідчать про наявність гандикапності як індивідуальної особливості. «Гнів», «ворожість» та «інтолерантність» у своєму взаємозв’язку свідчать про яскраву вираженість гандикапних реакцій та активні прояви агресії спрямованої на інвалідизованих. Взаємозв’язок таких шкал, як «егоїзм», «прагнення до домінування», «упередження», «нерозвинена емпатія» вказує на переважання деструктивних тенденцій взаємодії обстежуваного з інвалідизованим, негативне ставлення до нього. Інтерпретація здійснюється на основі отриманих кількісних показників та передбачає якісний аналіз із використанням принципів проективних методів. Практична частина. У процесі стандартизації методики використовувався метод Колмогорова – Смірнова, коефіцієнт кореляції Валідність методики перевірялась через співвіднесення її шкал зі шкалами стандартизованих методів (з використанням коефіцієнту кореляції Спірмена), а саме:
Отримані показники вказують на валідність розробленої методики. Для перевірки надійності модифікованої методики був використаний коефіцієнт кореляції Коефіцієнти кореляції є досить високими, що підтверджує надійність методики. Таблиця 1 Перевірка надійності методики «Незавершені речення» з використанням коефіцієнту кореляції
На третьому етапі стандартизації методики необхідно провести процедуру перевірки методу на репрезентативність, що здійснювалось за критерієм Колмогорова - Смірнова. Отримані показники, за вказаними співвідношеннями між відповідними шкалами виглядають за коефіцієнтом Asymp. Sig так: Депресія – 0,067; Гнів – 0,053; Відраза – 0,048; Презирство – 0,064; Страх – 0,032; Ворожість – 0,079; Тривога – 0,038; Егоїзм – 0,057; Прагнення до домінування – 0,068; Антипатія – 0,082; Інтолерантність – 0,079; Упередження – 0,084; Нерозвинена емпатія – 0,071. Отже, проведений аналіз методики дозволяє стверджувати, що вона відповідає таким вимогам до психометричних процедур, як валідність, надійність і репрезентативність, та може бути використана для об’єктивної діагностики проявів гандикапності. Наведемо власне опис методики. Обладнання, стимульний матеріал. Для проведення обстеження однієї людини необхідно мати перелік із 60 незавершених речень, бланк для відповідей та інтерпретаційну схему для обробки. Інструкція: «Шановний добродію! Просимо Вас закінчити початі речення. Опитування анонімне,результати будуть представлені в узагальненому вигляді, тому прізвище й адресу вказувати не потрібно. Наперед вдячні Вам за відвертість». Процедура обстеження. Процедуру дослідження слід починати з налагодження контакту з обстежуваними, що сприяє зняттю скутості, напруги та спрямуванню оптанта на відверті відповіді. Після цього обстежуваним роздаються бланки і пропонується закінчити речення. Враховуючи те, що деякі групи речень виявляються неприємними для оптанта, та можуть викликати напругу, психолог не повідомляє справжню мету дослідження, а вказує, що методика спрямована на виявлення вміння швидко закінчити речення тощо. У процесі проведення діагностики дослідник фіксує труднощі при виконанні певного завдання, надмірні емоційні реакції, час виконання завдання. Обстеження може проводитися і в усній формі, особливо коли клієнт проявляє надмірну тривожність, чи значні труднощі при виконанні завдання. У даному випадку дослідник сам фіксує відповіді клієнта та специфіку його реагування на те чи інше завдання. Перевагою усного обстеження є можливість спостереження за невербальними проявами оптанта, змінами тону та тембру голосу при відповіді на певні категорії питань. Час проведення обстеження не обмежується та залежить від особливостей роботи самого обстежуваного та може займати від 20 хвилин до години. Однак, оптанта просять довго не задумуватись над відповідями. Обробка результатів. Кількісна обробка передбачає віднесення речень до відповідних шкал та підрахунок балів за кожною шкалою. Обробка даних базується на якісній оцінці отриманого матеріалу та віднесення відповідей до однієї з трьох категорій: позитивне, негативне та нейтральне ставлення до інвалідизованих. Позитивне ставлення характеризує конструктивну тенденцію взаємодії з неповносправним та оцінюється в 1 бал; нейтральне ставлення характеризується байдужістю та відчуженістю до інвалідизованого та оцінюється в 2 бала; негативне ставлення передбачає деструктивну взаємодію, прояви ворожості та агресивності стосовно неповносправного та оцінюється в 3 бала. Кількість балів за шкалами від 0 до 5 свідчить про позитивне ставлення до інвалідизованого; від 6 до 10 – нейтральне ставлення; від 11 до 15 – негативне ставлення. Узагальнений аналіз усіх отриманих даних дозволяє визначити яким є інтегральне ставлення до неповносправного, які емоції переважають у людини при взаємодії з ним, та чи готова вона йти з ним на контакт. Зміст модифікованої методики «Незавершені речення»:
Висновки. Підводячи підсумки проведеного дослідження вкажемо на достатню ефективність представленої методики на практиці, про що свідчать результати її використання у підготовці дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук [3] та матеріали її впровадження у практику. Перспективним напрямком дослідження є розробка та впровадження у практику дієвих методів регуляції проявів гандикапності, підвищення рівня толерантності щодо людей з особливими потребами.
Список використаних джерел
http://enc-dic.com/enc_psy/Gandikap-6053.html
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Переглядів: 2961 | | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
-Кендалла та перевірка валідності через порівняння даних, отриманих за допомогою вже відомих, стандартизованих тестів.
0,05);| Всього коментарів: 0 | |