Актуальність соціально-психологічних досліджень взаємозв’язку гандикапізму та ксенофобії зумовлена розміщенням цих понять в одній площині психологічного аналізу. На сьогоднішній день ці поняття не досить ґрунтовно описані та досліджені в літературі, існують різні погляди щодо їх співвідношення, тому ця проблема потребує подальшого наукового аналізу.

Виходячи з цього метою статті є аналіз специфіки взаємозв’язку гандикапізму, ксенофобії та інших понять та їх впливу на формування та розвиток особистості.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є наукові праці щодо психічного розвитку та особливостей становлення осіб з психофізичними вадами (Л.С. Виготський, Л.І. Божович, В.С. Мухіна, І.В. Дубровіна, М.І. Лісіна, Н.М. Толстих, А.М. Прихожан, Г.О. Коряков); окремі положення реабілітаційної педагогіки (І.Г. Єрмаков); концепції життєтворчості (Л.В. Сохань) і психолого-педагогічної підтримки (О.С. Газман) та інші.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття гандикапу та гандикапізму в сучасній науці практично не досліджене, що потребує його подальшого вивчення та обґрунтування, оскільки воно не отримало однозначного трактування в працях як  вітчизняних, так і зарубіжних вчених.. Зустрічаються різні тлумачення “гандикапу” (англ. handicap). Його трактують як перегони, спортивні змагання, в яких більш слабким учасникам з метою збільшення їх шансів на успіх надається фора [1]; спосіб відображення лідерства на попередніх етапах в більш ранньому виходу на старт на наступних етапах [3]. Ми ж будемо розглядати це поняття з, власне, психологічної точки зору, пояснюючи його як стан, при якому поєднання фізичних, розумових, психологічних та соціальних якостей ускладнює процес пристосування людини, не дозволяючи їй досягнути оптимального рівня розвитку і функціонування [5].

Слід відрізняти інвалідність – фізична або психічна вада, що порушує функціонування індивідуума, від гандикапу - певного комплексу соціальних і психологічних реакцій на цей стан. На жаль, у літературі в багатьох випадках це розрізнення не враховується й два терміни вживаються як взаємозамінні. Інвалідність не обов'язково містить у собі гандикап. Два основних підходи до концептуалізації гандикапу ілюструють складність перетворення інвалідності в це явище. Панівним є підхід, що використовує поняття хвороби для пояснення індивідуальних розходжень або відхилень, що характеризують інвалідність. Інвалідність представляється негативною особливістю, яка віддаляє інваліда від “нормальних” людей і вимагає таких медично-орієнтованих втручань як діагностика й лікування [5].

На теперішній момент ця медична орієнтація домінує в сфері охорони здоров'я й державній політиці. Іншими параметрами, важливими для класифікації інвалідизуючих станів, є ступінь важкості, а також визнання співіснування цих станів [5].

Наступною галуззю, в якій гандикап знаходить своє відбиття в класифікаційній схемі, є освітня, де ми зустрічаємось з поняттям освітнього гандикапу – стану, який негативно позначається на шкільній успішності. Кожен з таких станів порушує, або обмежує функціонування людини й потенційно загрожує її розвитку й адаптації [5].

При альтернативному підході до концептуалізації гандикапу він розглядається як соціальна конструкція, а не як властивість, притаманна інвалідові. Нетті Бартель і Семюель Гаскин так викладають сутність цього підходу: гандикап - це соціальний стан, створений суспільством. Фізичні або поведінкові особливості людини стають гандикапом лише  в тій мірі, в якій інші люди, або сама людина вважає їх небажаними. В результаті такого соціального визначення виникає характерне ставлення й стиль поведінки, які послідовно усе більше й більше віддаляють людину від нормального стилю життя й, з часом, переконують всіх, в її дійсній неповноцінності [5].

Таким чином, поняття “гандикап”, з точки зору психології, це психологічний комплекс: індивідуальне, внутрішнє сприйняття самого себе людиною з особливими потребами.

Р. Корсіні та А. Ауэрбах поняття “гандикапізм” тлумачать як забобони стосовно інвалідів й осіб з певними відхиленнями від норми, тобто воно стає, таким чином, різновидом расових і гендерних забобонів, що існують в нашому суспільстві як у відкритих, індивідуальних й інституціональних, так й у прихованих формах [5].

Рух за громадянські права сприяв підвищенню усвідомлення наявності цієї проблеми й відповідальності суспільства за людей з особливими потребами. Ряд законодавчих і судових рішень просунули нас у напрямку більш гуманних і плюралістичних підходів до них. В межах ряду законів визначені зобов'язання держави – гаранта психологічного і фізичного благополуччя інвалідів. Основу цього підходу становлять, зокрема, такі концепції й політичні стратегії, як деінституціоналізація, інтеграція і нормалізація. Деінституціоналізація являє собою стратегію “переходу” інвалідів з інституціонального й сегрегуючого середовища в здорове середовище із забезпеченням задоволення їхніх специфічних потреб у відкритому суспільстві. Це припускає інтеграцію інвалідів у мінімально обмежуюче середовище, що підвищує можливість їх оптимального, нормалізованого розвитку [5].

На даному етапі нашого дослідження, ми дещо по-іншому розглядаємо термін „гандикапізм”. Виходячи з постулату, що гандикапізм є зовнішнім (поведінковим) або внутрішнім (емоційно–мотиваційним) проявом, ставленням особи до “людей-інших”, то це поняття швидше є характерологічною рисою особи: це індивідуально-психологічна властивість людини, яка проявляється в поведінці та у відношенні до інших людей. Тобто, з огляду на індивідуальний прояв гандикапізму, – це риса характеру. З точки зору суспільних (групових) проявів гандикапізму, то ми погоджуємось із позицією Р. Корсіні та А. Ауэрбаха щодо розгляду цього поняття як соціальної установки, певних забобонів до людей з особливими потребами.

Проаналізувавши особливості гандикапу та гандикапізму, ми вважаємо за необхідне провести паралель між цими явищами та проявами ксенофобії.

Ксенофобія (від греч. xenos – чужий + фобія) - нав'язливий страх перед незнайомими особами; негативне відношення, зокрема недовіра й навіть ненависть до іноземців, іноземного, чужого. Подібним до цього поняття є кайнофобія (греч. kairos – новий + phobos – страх) – нав'язливий страх (острах) стосовно нових об'єктів, ситуацій, знайомств [6].

Поняття ксенофобії тісно пов’язується з поняттям нетерпимості або інтолерантності – це неповага до звичок і переконань інших людей. Прикладом тому є небажання однієї людини дозволити діяти іншим людям за їх власним розсудом або мати відмінну (іншу за полярністю) думку. "Нетерпимість" може передбачати несправедливе ставлення до людей через їхні релігійні вірування, статеві відмінності тощо. "Нетерпимість" є однією з основ расизму, антисемітизму й дискримінації. Вона часто може призводити до насильства [10].

У сучасному суспільстві ксенофобія поширюється на дуже широке коло об'єктів, відповідно до яких виділяють наступні її види:

• расові й етнічні фобії (етнофобії), що передбачають упередження й дискримінацію стосовно осіб іншої раси або етнічної групи (наприклад, білий і чорний расизм, антисемітизм, синофобія – фобія стосовно китайців, та ін.);
• релігійні фобії, що визначають страх й упередження стосовно прихильників різних релігійних орієнтацій (наприклад, ісламофобія, фобії стосовно представників різних релігійних культів);
• фобії стосовно груп, що різняться за соціальними, культурними, матеріальними і фізичними ознаками.

В останню групу входить широке коло соціальних фобій, багато з яких давно перебувають у сфері уваги вчених і тому одержали спеціальні й уже добре відомі назви. Це, наприклад, мігрантофобія – упередження й дискримінація біженців, змушених переселенців, осіб, що шукають притулок; сюди ж можна віднести і досліджуваний нами феномен гандикапізму – фобія  (у соціальному значенні даного терміну) й упередження проти індивідів з фізичними обмеженнями (фізичні недоліки, каліцтва й ін.); ейджизм –упередження й дискримінація, викликані віком людини; сексизм – упередженість і дискримінація на основі статевої приналежності та інші [11].

Аналізуючи механізми прояви гандикапізму та ксенофобії, як одного з її видів, вчені прийшли до висновку, що соціальний порядок, який визначає взаємини людей у нашому світі, поза залежністю від різноманітних культурних звичаїв і традицій, споконвіків задавався універсальною психологічною альтернативою “ми – вони”. Результатом важкого виживання ставало створення замкнутих “ми–груп” і насторожене або вороже відношення до чужих “вони–груп”. Прагнення людини ділити світ на “ми” й “вони” – одна з базових особливостей людської природи й центральний психологічний механізм ксенофобії [11].

Природа психологічних механізмів, що детермінують гандикапізм та ксенофобії досить складна та досконало не вивчена, хоча впевнено можна стверджувати про наявність генетичної складової цього явища. Зокрема, інстинктивність, егоїстичність, індивідуальність, самоідентифікація

Вороже ставлення до осіб, що сприймаються як “чужі” аргументується концепцією соціальної ідентичності. За визначенням Е. Еріксона, ідентичність – одна з найсуттєвіших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Вона базується на відчутті тотожності самому собі і неперервності свого існування в часі й просторі, а також на усвідомленні факту, що цю тотожність і неперервність визначає оточення. Ідентичність пов’язана з образом “Я”, з усвідомленням власної індивідуальності та неповторності індивідуальних фізичних і психологічних рис [12, с. 59].

Ідентичність – це базовий психологічний конструкт, що відображує сутність людини. Ідентичність складається з емоцій, мотивів, знань, цінностей, стереотипів, поведінкових схем, норм і стандартів, а також несвідомих утворень. Це концентрований згусток досвіду й нині живучих поколінь, і всього людства, переломлений крізь призму власного існування в групі. У процесі формування ідентичності індивід усвідомлює свою групову приналежність і своє положення в суспільстві, безперервність свого існування в системі поколінь й у контексті історії, приймає певний спосіб життя й підкоряється йому, навчаючись співвідносити свою індивідуальність із груповою системою цінностей і норм. Індивід шукає “своє Я” і майже завжди знаходить його в якій-небудь групі. Тому ідентичність це, з одного боку, об'єднання, тотожність, спільність, а з іншого боку – відділення, протиставлення, конфронтація: Я та Інший, Ми й Вони [11].

Механізм “ми – вони” діє за рахунок інгрупового фаворитизму – (від грец. favor прихильність) стратегія міжгрупової поведінки, заснована на тенденції позитивно сприймати свою групу (інгрупу) на шкоду іншій (аутгрупі) [8].

Встановлення позитивного ставлення до своєї групи відбувається і за відсутності об’єктивної основи конфлікту між групами. Неминучість внутрішньогрупового фаворитизму і міжгрупової дискримінації зумовлена потребою особистості в позитивній соціальній ідентичності, необхідній для підтримання позитивного образу “Я” [7, с. 380].

Вихід за межі індивідуальних границь і гіпертрофоване прагнення людини ототожнити себе винятково з однією групою приводить до формування групової гіперідентичності, для структури якої характерний виражений дисбаланс на користь позитивного образа своєї групи. Це припускає рух від природної переваги власної групи за рядом параметрів до абсолютної переконаності в її перевазі над “чужими” групами. Індивід, що має гіперідентичність, сприймає світ як загрозливий і готовий до оборони. Головну погрозу своєї ідентичності він бачить у чужинцях – тих, хто має іншу ідентичність. У випадку формування свідомості за гіперідентичним типом людина вже точно знає, від кого їй треба захищати себе й свою групу. Цей шлях веде до розвитку ксенофобії та гандикапізму як соціально небезпечного психологічного феномена [11].

На нашу думку, гандикапізм нерозривно пов'язаний зі стигматизацією.

Стигматиза́ція (від грец. Στíγμα – ярлик, клеймо) – таврування, нанесення стигми. Термін стигматизація може означати навішення (присвоєння) соціальних ярликів. У цьому змісті стигматизація – асоціація якої-небудь якості (як правило, негативної) з конкретною людиною або групою людей, хоча цей зв'язок відсутній або не доведений. Стигматизація є механізм складовою частиною багатьох стереотипів [2].

Стигматизація може вести до дискримінації, тобто до реальних дій, що обмежують права якоїсь групи. Хоча в цивілізованих країнах явна стигматизація й пов'язана з нею дискримінація або заборонені законом, або засуджуються культурою, практично будь-яке суспільство насичене стигмами [2].

Стигматизації піддаються люди з певними фізичними, психічними й соціальними особливостями, які відрізняють їх від більшості. Це ті, хто говорить, одягається, виглядає, молиться й думає інакше, ніж більшість інших людей. Виділяючи “інших” на основі характерних ознак і розходжень і відчужуючись від них, “нормальні” у такий спосіб підтримують свою соціальну ідентичність [11].

Існує також тісний зв'язок між гандикапізмом та упередженням і дискримінацією. Терміни упередження і дискримінація несуть у собі різний зміст для більшості представників суспільних наук. Перший означає володіння негативними атитюдами певного типу відносно членів специфічної групи або категорії, останній застосовується до негативних дій, спрямованим проти таких цільових об'єктів або жертв упередження [9].

Якщо говорити більш конкретно, фахівці в галузі суспільних наук розглядають упередження як володіння негативними атитюдами, що викликають негативні або несприятливі оцінки осіб, яким приписується членство в іншій групі. Упереджені люди можуть стати жертвами помилок у процесі переробки інформації відносно об'єктів їхніх негативних почуттів: згодом такі люди починають думати про них певним чином й ефективно «відфільтровувати» або ігнорувати інформацію, що не узгоджується, або суперечить тому переконанню, яке в них склалось [9].

Упередження, як атитюд має потрійну природу: когнітивний, афективний і поведінковий компоненти. Переконання й очікування індивідуума відносно конкретної групи становлять когнітивний компонент такого негативного атитюду. Люди, що мають упередження проти певних груп, схильні відчувати сильні негативні почуття, коли вони зіштовхуються, безпосередньо або опосередковано, із цими групами. При цьому вступає в дію афективний компонент такого негативного атитюду, пов'язаний із глибокими негативними емоційними переживаннями, що супроводжують когнітивні реакції відносно об'єктів упередження. Поведінковий компонент упередження викликав до себе найбільший інтерес дослідників. У цьому випадку мова йде про тенденції упереджених людей поводитися негативним чином стосовно об'єктів їх упереджень. Коли такі тенденції починають відкрито проявлятися в поведінці, говорять про виникнення дискримінації [9].

Масштаби тієї соціальної проблеми, яку являють собою упередження і дискримінація, привели до виникнення нової термінології. Тоукенізмом назвали форму м'якої дискримінації, що характеризується тенденцією з боку частини упереджених людей зовні поводитися позитивним і попереджувальним чином стосовно об'єктів їх упередження, у ситуаціях, коли така поведінка не вимагає від них значних витрат. Тоукенізм може використатися з метою раціоналізації поведінки, що дискримінує, у ситуаціях, що мають високу соціальну значимість [4].

Висновки: Хоча в сучасному суспільстві панують глобалізаційні тенденції, цінними для соціуму залишаються індивідуальні культурно зумовлені особливості кожної окремої особистості. В цьому контексті особливої актуальності набуває проблема гандикапізму зокрема, та ксенофобії в цілому, оскільки ці явища набули значного поширення. Проаналізувавши ряд наукових джерел, ми виявили наявність взаємозв’язку гандикапізму з такими поняттями, як упередженість, нетерпимість, інтолерантність, стигматизація, тоукенізм та іншими. Їх об’єднує негативне ставлення до чогось чужого, незнайомого, до людей, що мають певні відмінні риси, зокрема, у випадку гандикапізму, фізичні, розумові чи психологічні якості, які відрізняють людину від інших. Особливо яскраво гандикапізм проявляється при сприйнятті інвалідів, людей з обмеженими можливостями. Людина у прагненні до збереження добре знайомого їй образу світу відокремлює себе від людей, які чимось від неї відрізняються, проводячи між ними та собою межу, та сприймає їх упереджено, не бажаючи зрозуміти, що відмінні риси інваліда не роблять його гіршим за інших. Поширення гандикапізму розділяє суспільство, перешкоджаючи його розвитку, та розвитку кожної окремої особистості, що є його членом. Саме усвідомлення актуальності проблеми гандикапізму, привернення до неї уваги суспільства, є основою її профілактики та подолання.

Перспективні напрямки дослідження. Розв’язання розглянутої проблеми вимагає подальших комплексних досліджень, що може бути реалізовано за рахунок аналізу теоретико–методологічних аспектів стигматизації та інтолерантності як основних механізмів формування гандикапних проявів; дослідження детермінант гандикапізму, як ознаки індивідуально-психологічних властивостей особистості; розробки психологічної системи нейтралізації проявів гандикапізму.

Література

1. Большой энциклопедический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http:referat.mirslovarei.com

2. Векипедия. Свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

 ru.wkipedia.org

3. Википедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :

dic.academic.ru

4. Корсини Р. Психологическая энциклопедия / Корсини Р., Ауэрбах А. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

esotericpl.narod.ru

5. Корсини Р. Энциклопедия психологи / Корсини Р., Ауэрбах А. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

enc-dic.com/ enc-psy/Gandikap-6053.html

6. Мещеряков Б. Г. Большой психологический словарь / Мещеряков Б. Г., Зинченко В.П. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

www.gumer.info/bibliotek

7. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.

8. Психологический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

dic.academic.ru

9. Психологическая энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

dic.academic.ru

10. Словарь толерантности [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

www.tolerance.ru

11. Солдатова Г.У. Может ли другой стать другом? Тренинг по профилактике ксенофобии / Солдатова Г.У., Макарчук А.В. – М.: Генезис, 2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:

www.knigi-psychologia.com

12. Эриксон Э. Юность: кризис идентичности / Э. Эриксон .– М.: Прогрес, 1996. –234 с.